Рішення обрати медицину прийшло ще у школі. Пам’ятаю відкритий урок з біології, де я виконував роль лікаря: читав лекцію про низький гемоглобін і вимірював артеріальний тиск вчителям. Саме тоді вчителька сказала, що мріє, аби я став лікарем. Згодом була невдала спроба вступу до військового ліцею імені Героїв Крут у Львові, після якої я остаточно зрозумів: стати лікарем — моя доля. Далі був вступ на бюджет до медичного факультету Ужгородського університету, де я відкрив для себе хірургію як найбільш творчий напрям у медицині. Перші нічні чергування та участь в операціях подарували відчуття, які неможливо ні з чим порівняти.
У моїй пам’яті — незліченна кількість історій пацієнтів. Успішні випадки змінюють один одного, особливо коли ми знову зустрічаємося з родинами врятованих дітей. Але найбільше запам’ятовуються історії трансплантації. Я й досі не можу звикнути до тієї особливої магії, яка супроводжує трансплантологію.
Я переконаний, що в медицині є місце для дива. Поєднання знань, клінічного мислення, сучасних технологій і фармацевтичних можливостей здатне створювати результати, які інколи важко пояснити лише логікою.
ВРЯТОВАНЕ ЖИТТЯ — ЦЕ СЕНС МОЄЇ ЩОДЕННОЇ КРОПІТКОЇ ПРАЦІ.
Перший день повномасштабної війни ми зустріли, прокинувшись від вибухів. Разом із інстинктом захистити свою родину я одразу зателефонував на роботу й попросив зібрати всіх дітей та підготувати їх до евакуації в бомбосховище. Уже за пів години я був на місці й долучився до організації евакуації пацієнтів і їхніх батьків, облаштування укриттів та захищених операційних. Ми працювали як єдиний механізм — без паніки й істерик, із холодним розрахунком і вірою в українську армію та наш народ.
За роки війни медицина в Україні зробила великий крок уперед. Ми отримали унікальний досвід, якого не має жодна інша країна. Підтримка світової медичної спільноти, помножена на професіоналізм українських лікарів, суттєво підвищила рівень підготовки фахівців, особливо у сфері бойової травми та реабілітації.
СИЛИ ПРОДОВЖУВАТИ ПРАЦЮВАТИ МЕНІ ДАЄ ВІРА В ТЕ, ЩО МИ МОЖЕМО БУТИ КОРИСНИМИ КОЖНОМУ УКРАЇНЦЮ, ЯКИЙ СВОЄЮ ПРАЦЕЮ НАБЛИЖАЄ ПЕРЕМОГУ.
Ця війна навчила мене цінувати кожну людину і кожну хвилину життя — і як лікаря, і як людину.
Я бачу майбутнє української медицини як сильне, сучасне й конкурентне на світовому рівні. Важливо зберегти той потенціал розвитку, який ми здобули за останні роки. Уже зараз ми бачимо, що в багатьох аспектах наша медицина не поступається рівню розвинених країн, особливо з точки зору доступності та технологічності. Надзвичайно важливо також зберегти престиж професії медика, адже саме сильні фахівці формують майбутнє галузі.
Медицина, особливо хірургія, — це складний і вимогливий шлях. Людина, яка обирає цю професію, має бути готова повністю віддати себе їй — не лише фізично, а й морально. У медицині неможливо бути поверхневим спеціалістом.
УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ НЕ ПРОСТО ТОЧКА НА КАРТІ. ЦЕ МОЄ ЖИТТЯ, МОЯ ЛЮБОВ, МІСЦЕ МОГО МИНУЛОГО, ТЕПЕРІШНЬОГО І МАЙБУТНЬОГО. ЦЕ ПРОСТІР, ДЕ Я ПРОЖИВАЮ СВОЄ НАЙКРАЩЕ ЖИТТЯ.
Після перемоги я мрію про те, щоб українські діти й жінки більше ніколи не плакали від горя та втрат. Я мрію бачити Україну процвітаючою європейською державою.
СЛОВО, ЯКЕ СЬОГОДНІ НАЙТОЧНІШЕ ОПИСУЄ УКРАЇНЦІВ, — НЕЗЛАМНІСТЬ.
