Моє життя до повномасштабної війни було простим і зрозумілим. Після 8 класу я вступив до військового ліцею імені Героїв Крут — саме там почався мій шлях у військовій сфері. Після його закінчення у 2020 році я продовжив навчання у військовій академії у Львові. Тоді я ще не встиг багато побачити чи пережити — можна сказати, що тільки починав жити, будувати плани і формувати уявлення про майбутнє. Як і багато хлопців мого віку, мріяв про прості речі: стабільний дохід, хорошу машину, комфортне і незалежне життя. Це був період, коли життя тільки набирало обертів і здавалося, що все найважливіше ще попереду.
24 лютого 2022 року я вже навчався у військовій академії. У перші години ніхто до кінця не розумів, що відбувається, але дуже швидко прийшло усвідомлення реальності. Для мене це не стало різким переломом — я відчув свою відповідальність ще тоді, коли обрав військовий шлях. Я знав, що моє місце — захищати державу. І в той день це просто стало не теорією, а реальністю.
Найбільше переживали батьки. Вони розуміли, що я вже військовий і що це означає, але для них я завжди залишаюся дитиною. Їм було страшно, але вони підтримали мій вибір, попри всі тривоги.
На фронті найсильніше в пам’яті закарбовуються моменти втрат. Є один випадок, який я не забуду ніколи. Під час бою один із моїх побратимів отримав поранення і залишився на відкритій ділянці. Над ним постійно кружляв ворожий дрон, який контролював ситуацію і не давав можливості ні йому рухатися, ні нам підійти. Він це розумів і жестами показував, щоб ми не виходили до нього. Це був момент, коли ти зовсім поруч, хочеш допомогти, але розумієш: будь-яка спроба може коштувати ще одного життя. І ти змушений залишатися на місці, хоча всередині все кричить діяти.
Такі моменти залишаються з тобою назавжди. Думки різко очищаються від усього зайвого. Ти думаєш не про плани чи дрібниці, а про життя, близьких людей і те, що ще не встиг зробити. І найбільше хвилюєшся навіть не за себе, а за тих, кому ти потрібен.
ПІСЛЯ КОЖНОГО ТАКОГО МОМЕНТУ ПОЧИНАЄШ ЩЕ БІЛЬШЕ ЦІНУВАТИ ЖИТТЯ І НАМАГАЄШСЯ ТРИМАТИСЯ ЗА СВІТЛО, ЗА ПОЗИТИВ — БО РОЗУМІЄШ, НАСКІЛЬКИ ВСЕ КРИХКЕ.
Після бойових дій змінюється сприйняття часу, людей і реальності: для когось усе ніби сповільнюється, для когось — навпаки, надто пришвидшується. І кожен проходить цей шлях по-своєму. Труднощів багато, і не на всі є готові відповіді. Найперше — це адаптація до мирного життя.
Є ще момент очікувань. Дехто вважає, що цивільні нібито щось винні військовим, але я так не думаю. Ми зробили свій вибір — захищати державу. Водночас є багато людей, які допомагають: донатять, волонтерять, підтримують. Але є й інші ситуації, і це теж впливає на сприйняття.
НАЙСКЛАДНІШЕ — ЗНОВУ ЗНАЙТИ СЕБЕ В МИРНОМУ ЖИТТІ, НАВЧИТИСЯ ЖИТИ БЕЗ ПОСТІЙНОЇ НАПРУГИ І ПОВЕРНУТИСЯ ДО НОРМАЛЬНОГО РИТМУ. І ЦЕ ДУЖЕ ІНДИВІДУАЛЬНИЙ ПРОЦЕС.
Війна змусила мене подорослішати — не за віком, а за розумінням. Те, що раніше здавалося складним, тепер вирішується швидше: зникли ілюзії, з’явилася чіткість — що справді важливо, а що ні. У цьому сенсі мені стало легше приймати рішення і брати відповідальність.
Але водночас стало значно складніше в іншому. Найбільший біль — це втрати. Люди, які були поруч, справжні, сильні, ті, на кого можна було покластися. І до цього неможливо звикнути. Це не стає легше — це просто стає частиною тебе.
Також стало складніше довіряти світу, відчувати безпеку і будувати майбутнє так, як раніше. З’явилася постійна внутрішня напруга і вага відповідальності.
БРАТЕРСТВО — ЦЕ ДЛЯ МЕНЕ БІЛЬШЕ, НІЖ СЛОВО. ЦЕ РОДИНА.
Ми разом живемо, разом їмо, разом проходимо через труднощі й ділимо всі емоції — і світлі, і важкі. Це велика сім’я, яку об’єднали не просто обставини, а спільний шлях. Це опора і водночас відповідальність. Бо ти знаєш: поруч люди, які покладаються на тебе так само, як і ти на них. І саме це дає сили триматися і рухатися далі, навіть коли дуже важко.
ПЕРЕМОГА ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ НЕ ЛИШЕ ЗАВЕРШЕННЯ БОЮ. ЦЕ ПОВЕРНЕННЯ СПОКОЮ, БЕЗПЕКИ І МОЖЛИВОСТІ ЖИТИ У СВОЄМУ ДОМІ БЕЗ СТРАХУ.
Це збережені життя, свобода для моєї країни і шанс будувати майбутнє поруч із тими, кого люблю.
Я уявляю перемогу як момент, коли можна спокійно дивитися людям в очі, обіймати рідних і відчувати, що все було недаремно. Коли біль залишається в минулому, а сила і надія стають частиною щоденного життя.
Україна для мене — це мій дім, моя земля і моя родина. Це люди, яких я люблю і яких готовий захищати. Це наша історія, культура і мрія про свободу.
Після перемоги я мрію про прості речі: поїхати у подорож, провести час із родиною — те, чого зараз не вистачає. Хочу будувати своє життя, забезпечувати сім’ю і віддати їй ту увагу, яку доводиться відкладати.
ЯКЩО ОДНИМ СЛОВОМ ОПИСАТИ УКРАЇНЦІВ СЬОГОДНІ — ЦЕ НЕЗЛАМНІ. МИ СИЛЬНІ, ЄДИНІ Й ТРИМАЄМОСЯ РАЗОМ, НЕЗВАЖАЮЧИ НІ НА ЩО.
