До повномасштабного вторгнення я жив у Києві, працював у різних сферах, найбільше — у будівництві. Також їздив за кордон на роботу. Це було звичайне життя: робота, плани, буденність.
Рішення йти на війну прийняв у перші дні, коли стало зрозуміло, що все не закінчиться за кілька днів, як багато хто сподівався. Я взяв військовий квиток і пішов у військкомат, звідки того ж дня мене направили до військової частини.
Рідним я одразу не сказав. Згодом вони дізналися і, звісно, переживали. У нашій сім’ї двоє синів, і обидва опинилися на війні, тому хвилювання було подвійне.
Найбільше мені запам’яталися перші виходи на позиції, перші обстріли, перші бої. Виділити щось одне складно, бо кожен момент був новим і дуже інтенсивним, і такі речі не забуваються.
Були моменти, коли здавалося, що життя може обірватися. Я навіть ловив себе на думці, як краще лягти, щоб у разі поранення мінімізувати наслідки. У важкі хвилини думав лише про те, як вижити самому і зберегти побратимів. Це був чистий інстинкт.
У ХВИЛИНИ ТИШІ Я ЗГАДУВАВ РІДНИХ І МИРНЕ ЖИТТЯ. ІНОДІ НАВІТЬ ДУМАВ ПРО ПРОСТІ РЕЧІ — НАПРИКЛАД, ЯК СИЛЬНО ХОТІЛОСЯ ЗВИЧАЙНОГО ЧАЮ З ЛИМОНОМ.
Сила українського воїна — у незламності. Ми не здаємося, підтримуємо одне одного і завжди тримаємося разом. Навіть у найважчі моменти ніхто не залишається сам. Бували ситуації, коли одну консерву ділили на десятьох — і це не про нестачу, а про єдність і готовність віддати останнє за побратима. Саме в цьому наша сила.
Після повернення військові стикаються насамперед із викликами ментального здоров’я. Фізично людина може повернутися, але думками часто залишається там, на фронті. Після поранень і пережитого досвіду складно адаптуватися до цивільного життя. Багато хто довго не може розслабитися, зберігається напруга і постійна настороженість, навіть у безпечному середовищі.
ВІЙНА СИЛЬНО ЗМІНИЛА МЕНЕ. Я ПОЧАВ КРАЩЕ РОЗУМІТИ ЛЮДЕЙ І ЧІТКІШЕ БАЧИТИ, ХТО Є ХТО.
Змінилося ставлення до життя — почав більше цінувати прості речі: спокій, дім, можливість бути поруч із близькими. З’явилося бажання більше встигати, не відкладати життя «на потім» і бути корисним іншим. Допомагати, підтримувати, бути поруч у складні моменти — це стало внутрішньою потребою.
Побратимство для мене — це опора, яка інколи навіть сильніша за родинні зв’язки. Це люди, на яких можна покластися в будь-який момент і які так само можуть покластися на тебе. На війні ти готовий віддати останнє, щоб допомогти. З часом побратими стають як рідні — як брати і сестри.
Перемога для мене — це не просто мир. Це кінець ворогу і всьому тому, що зруйнувало життя кожного з нас. Це момент, коли люди почнуть повертатися додому з-за кордону, коли країна відновиться і почне розвиватися. Ми станемо ще сильнішими і більш згуртованими, ніж були до війни.
УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ МІЙ ДІМ, ДЕ ЖИВУТЬ МОЇ РІДНІ ТА ДРУЗІ. УСЮДИ МОЖЕ БУТИ ДОБРЕ, АЛЕ ВДОМА — НАЙКРАЩЕ.
Після перемоги я мрію, щоб наша країна розквітла і розвивалася, щоб люди жили спокійним життям, без тривог і страху, щоб діти могли рости без війни і щоб усім було добре.
СЬОГОДНІ УКРАЇНЦІВ НАЙТОЧНІШЕ ОПИСУЄ ОДНЕ СЛОВО — НЕЗЛАМНІСТЬ.
