Мій шлях у спорті почався випадково — я потрапив у секцію боротьби, яка мені одразу сподобалася. З часом почали з’являтися перші результати, і я побачив у цьому перспективу. Саме тоді зрозумів, що варто рухатися далі.
Вирішальним моментом став 9-ий клас, коли потрібно було обирати подальший шлях: іти до коледжу після 9 класу чи продовжувати навчання до 11-го і вступати до Національного університету фізичного виховання і спорту України, де можна поєднувати навчання з тренуваннями та зборами. Я зробив ставку на спорт — і жодного разу про це не пожалкував.
Вплив на мій вибір спортивного шляху мав радше випадок і обставини. Я нічого не знав про греко-римську боротьбу і навіть не чув про цей вид спорту. Але так склалося, що я опинився саме в цій секції — і це визначило моє майбутнє.
Повномасштабна війна вплинула на моє спортивне життя по-різному. З одного боку, це був сильний демотивуючий фактор. З іншого — потужний поштовх діяти. Після початку вторгнення я прийняв рішення спробувати ще раз реалізувати себе на третій Олімпіаді, і результатом стала бронзова медаль Олімпійських ігор у Парижі.
СЬОГОДНІ Я ПЕРЕКОНАНИЙ, ЩО СПОРТСМЕН НЕ МОЖЕ БУТИ ПОВНІСТЮ ПОЗА ПОЛІТИКОЮ, АДЖЕ СВІТ І СПОРТ ТІСНО ПЕРЕПЛЕТЕНІ.
Найемоційнішим моментом у моїй кар’єрі стала золота медаль на Олімпійських іграх у Токіо. Усе, що передувало цим змаганням, і сам результат зробили цю перемогу особливою.
Якщо говорити про український спорт загалом, то важко виділити одну визначальну подію — це комплекс великих досягнень. Попри війну і складні умови, наші спортсмени продовжують прославляти країну: світові рекорди Ярослави Магучіх, перемоги Олександра Усика та багато інших прикладів. Україна залишається повноцінним гравцем на світовій спортивній арені, навіть попри те, що ми тренуємося і виступаємо в надзвичайно складних умовах — без повноцінної інфраструктури, іноді без можливості якісного відновлення. Ми країна, яка бореться, і водночас країна, яка перемагає.
ВИСТУПАТИ ПІД ПРАПОРОМ УКРАЇНИ ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ ЗАВЖДИ ГОРДІСТЬ І СИЛЬНІ ЕМОЦІЇ. ВІЙНА ДОДАЛА ЦИМ МОМЕНТАМ ЩЕ БІЛЬШОЇ ГЛИБИНИ.
Ми почали краще усвідомлювати цінність кожного старту і кожної перемоги, адже розуміємо, наскільки крихким є мир і наскільки важливо представляти свою країну на світовій арені. Сьогодні спортсмен — це не лише учасник змагань, а й той, хто доносить правду про Україну світові.
Найціннішою перемогою для мене залишається перемога України. Якщо ж говорити про особисті досягнення, то я не можу виділити одну — це шлях із щоденних маленьких перемог над собою до великих результатів на чемпіонатах Європи, світу та Олімпійських іграх.
Війна суттєво змінила сприйняття українських спортсменів у світі. Інтерес до нас значно зріс, особливо на початку повномасштабного вторгнення. На Олімпійських іграх у Парижі багато хто хотів поспілкуватися, дізнатися, як ми готуємося і виступаємо в таких умовах.
Молодим спортсменам я завжди раджу обирати той вид спорту, який справді подобається їм самим, а не батькам чи оточенню. Внутрішня мотивація — це основа. І навіть якщо спочатку не все виходить, важливо не здаватися, працювати системно і мати терпіння.
БУТИ УКРАЇНСЬКИМ СПОРТСМЕНОМ СЬОГОДНІ — ЦЕ ВЕЛИКА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ВОДНОЧАС ВЕЛИКА ЧЕСТЬ.
Майбутнє українського спорту я бачу світлим і сильним. Уже зараз є позитивні зміни: зростає підтримка бізнесу та суспільства, з’являються інвестиції у спорт, формується нове покоління спортсменів. Важливо, щоб цей процес підтримували компетентні управлінці та правильна законодавча база, яка стимулюватиме розвиток галузі. Також потрібно змінювати підхід до підготовки спортсменів — думати не лише про швидкий результат, а й про довгостроковий розвиток.
Україна для мене — це моя Батьківщина. Після перемоги я мрію здійснити велику подорож Україною і побачити український Крим та український Донбас.
