Я народився і виріс у Маріуполі. Багато пострадянських міст не були орієнтовані на потреби людей, і я завжди хотів це змінити — зробити своє місто комфортним, сучасним, відкритим для мешканців. Я спостерігав за розвитком європейських міст, за тим, як вони взаємодіють із громадою, як інвестують у якість життя, і прагнув такого ж майбутнього для Маріуполя. Саме тому я навчався, переймав досвід і поступово збирав команду, з якою ці зміни можна було втілити.
Бути мером Маріуполя сьогодні — це насамперед велика відповідальність. Завдяки оборонцям міста, які героїчно тримали оборону протягом 86 днів і дали час українському війську підготуватися до відсічі агресії на Донеччині, Маріуполь став символом незламності для всієї країни й світу. Ми відчули потужну підтримку європейських партнерах і спрямували її на допомогу людям, які виїхали на підконтрольну Україні територію та почали будувати життя заново.
Події розгорталися настільки стрімко, що майже кожен день ставав переломним. Ситуація постійно погіршувалася, і те, що ще вчора здавалося неможливим, росія знову й знову перетворювала на реальність. Одним із найболючіших моментів стала трагедія Маріупольського драмтеатру. У той час моя мама перебувала там в укритті, і, на щастя, вона вижила. Але я добре усвідомлюю, наскільки крихкою була межа між життям і смертю. Для багатьох маріупольців це місце стало особистою трагедією.
УСВІДОМЛЕННЯ ТОГО, ЩО БУДІВЛЮ З НАПИСОМ «ДІТИ» БУЛО ЗНИЩЕНО, СТАЛО ШОКОМ І ТОЧКОЮ НЕПОВЕРНЕННЯ. ПІСЛЯ ЦЬОГО ВСІ НАШІ ЗУСИЛЛЯ БУЛИ ЗОСЕРЕДЖЕНІ НА ЕВАКУАЦІЇ ЛЮДЕЙ І ПОРЯТУНКУ ЖИТТІВ.
Триматися допомагали родина і глибоке відчуття відповідальності за громаду. У час війни відповідальність керівника — це передусім здатність зберегти стійкість і згуртованість людей. Усі управлінські рішення мають бути спрямовані на підтримку громади та збереження зв’язків між людьми.
Навіть в екзилі нам вдалося не просто втримати громаду, а й вибудувати системну мережу допомоги: сьогодні працюють 43 центри «ЯМаріуполь» у 22 містах, які вже надали понад 1,5 мільйона послуг.
Кожне рішення в умовах повномасштабної війни було складним і вимагало максимальної відповідальності. Нам довелося повністю перебудувати підходи до роботи, переглянути пріоритети і діяти в новій реальності. Одним із найболючіших кроків стала масштабна оптимізація штату — скорочення більш ніж на 90%. Це рішення далося непросто, але воно дозволило зберегти ресурси й спрямувати їх на найважливіше — підтримку людей. Зокрема, разом із державою ми інвестуємо в будівництво доступного житла для маріупольців, щоб дати їм можливість почати новий етап життя.
ЛІДЕРСТВО В КРИЗІ ВИМАГАЄ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, СТІЙКОСТІ Й ЗДАТНОСТІ ПРИЙМАТИ РІШЕННЯ В УМОВАХ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ.
Важливо зберігати холодний розум, адже паніка заважає діяти ефективно. Але не менш важливою є емпатія — вміння чути людей, розуміти їхні потреби та підтримувати.
Війна змінила моє бачення управління. Вона чітко показала цінність децентралізації, яка дала громадам можливість діяти швидко й самостійно. Завдяки цьому управління стало більш оперативним, скоординованим і спрямованим на реальну допомогу людям. Сьогодні кожен рівень влади має працювати на максимум — заради стійкості громад і нашої перемоги.
Найбільшим викликом для Маріуполя залишається росія, яка окупувала місто і продовжує його руйнувати.
ВОДНОЧАС МИ ВЖЕ МАЄМО ЧІТКИЙ, ПОКРОКОВИЙ ПЛАН ВІДНОВЛЕННЯ ПІСЛЯ ДЕОКУПАЦІЇ. Я НЕ ПРОСТО УЯВЛЯЮ МАЙБУТНІЙ МАРІУПОЛЬ — МИ ЙОГО СПРОЄКТУВАЛИ І ГОТОВІ РЕАЛІЗОВУВАТИ, ЩОЙНО З’ЯВИТЬСЯ ТАКА МОЖЛИВІСТЬ.
Для мене дім — це частина мене самого. Навіть якщо він тимчасово окупований, він не зникає. Це місце сили, до якого можна повертатися подумки, відновлюватися і знаходити опору. Це основа ідентичності, яку неможливо знищити, навіть якщо зруйновано фізичний простір.
УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ ДІМ.
Після перемоги я мрію відбудувати Маріуполь і зробити його кращим, ніж він був. А слово, яке найточніше описує українців сьогодні, — незламні.
