«Любіть життя, бережіть свободу і робіть свою справу так, щоб вам довіряли — довіра тримає країну не гірше за стіни»
Я щодня торкаюся людських ран і болю й бачу, як із них проростає сила. Я вчуся у дітей хоробрості, у дорослих — витримки, у країни — гідності. Для мене Незалежність — це тиха, але вперта любов до життя й боротьба за кожну усмішку.
Я відчула це, коли почали потрапляти пацієнти з мінно-вибуховими травмами. Спершу було лікування і страх, а потім я зрозуміла: за цих пацієнтів молиться вся Україна. Найважливішим стало усвідомлення — ми разом тримаємо країну.
Медицина для мене — не просто робота, а служіння. Кожен врятований пацієнт і усмішка після болю — це внесок у життя людей і країни.
Сенс повертають самі пацієнти. Коли діти перемагають себе після болю й операцій, коли здавалось би немає шансів, а Бог і вони вирішують інакше — це тримає.
У найважчі моменти мене тримала віра — у Бога, у перемогу. І відчуття, що я на своєму місці, що потрібна саме тут. Це дає сили робити все можливе й залишатися опорою.
Так, були складні моменти. Після чергового обстрілу, коли батько прикрив собою дитину, рятуючи її від смерті, але сам загинув. Ми намагалися врятувати дівчинку, боролися до останнього, та, на жаль, не змогли. Я пам’ятаю сльози матері й нашу безсилу тишу. Тоді здавалося, що не витримаю.
Діти — моє обличчя Незалежності. Вони символізують Україну майбутнього, а поруч — лікарі, що тримають життя.
Я бачу країну, де цінують життя, медицина — це турбота, де панує любов і взаємопідтримка, де бережуть мову, культуру та серце.
На мою думку, гідність, милосердя, стійкість і патріотизм — основа сильної держави.
Мені допомагає пам’ять про те, що кожен пацієнт — це чиясь найдорожча людина. Любов до дітей і милосердя до ближнього зберігають у мені людяність і спокій навіть у найгостріших обставинах.
Я ніколи не забуду моменти, коли діти говорять, що мріють стати «таким лікарем як ти». Це для мене символ Незалежності — давати надію і надихати.
