Мій шлях у спорті почався ще в дитинстві. У школі була лише одна секція — дзюдо, і ми з однокласниками вирішили спробувати. З перших занять мені це сподобалося, і я вдячний тренерам за те, що вони дали мені напрям у житті. Спочатку це була цікавість і бажання проявити себе, але з часом я зрозумів, що спорт формує характер і допомагає знайти свій шлях.
На моє становлення як спортсмена і як людини найбільше вплинули батьки, оточення і тренери. Спорт дуже швидко показує, чи ти працюєш, чи шукаєш виправдання. Він дисциплінує і формує не лише фізично, а й внутрішньо.
ПОВНОМАСШТАБНА ВІЙНА ЗМІНИЛА МОЄ ЖИТТЯ КАРДИНАЛЬНО. ПРОФЕСІЙНИЙ СПОРТ ВІДІЙШОВ НА ДРУГИЙ ПЛАН, А НА ПЕРШИЙ ВИЙШЛА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЛЮДЕЙ, ЗА РАЙОН, ЗА КРАЇНУ.
У перші дні це були критичні рішення: я створив благодійний фонд, який уже кілька років допомагає тим, хто цього потребує — від дітей і переселенців до військових і людей старшого віку. Разом із друзями та іноземними партнерами з дзюдо ми розгорнули великий гуманітарний штаб у Києві: забезпечували людей їжею й одягом, допомагали лікарням, організовували евакуацію на захід України.
Поєднання спорту, державної служби та соціальної діяльності для мене — це не про ідеальний баланс, а про правильні пріоритети. Основний ресурс я знаходжу в команді й у розумінні, заради чого все це роблю. Тренування залишаються важливою частиною життя, тому знаходжу для них час увечері або у вихідні. У 2020 році я відкрив школу дзюдо в Києві, і цей напрямок для мене досі принципово важливий.
Найбільш переломні моменти в житті пов’язані не лише зі спортом, а з відповідальністю в кризових ситуаціях. Особливо це відчулося на початку війни, коли доводилося миттєво ухвалювати рішення, від яких залежали люди і їхні життя. Це зовсім інший рівень відповідальності, ніж на татамі.
Я переконаний, що спорт має великий вплив на суспільство і формування сильної держави. Він виховує сильних людей, а сильні люди будують сильну країну. Спорт вчить дисципліні, витривалості, командній роботі й умінню не здаватися. Він формує характер, який потрібен у будь-якій сфері життя.
Для мене представляти Україну — це велика відповідальність. І на татамі, і в державній діяльності ти представляєш не лише себе, а й свою країну. Найважливіше — залишатися людиною: чесним, відповідальним і з повагою до інших.
СЬОГОДНІ ДЛЯ МЕНЕ НАЙЦІННІШІ ПЕРЕМОГИ — ЦЕ НЕ МЕДАЛІ, А РЕЗУЛЬТАТ, ЯКИЙ ПРИНОСИТЬ КОРИСТЬ ЛЮДЯМ.
Коли бачиш, що дитина отримала допомогу, переселенці забезпечені, люди відчули підтримку — це має значно більшу вагу, ніж будь-яка спортивна нагорода.
Роль спортсменів у суспільстві під час війни суттєво змінилася. Це вже не лише про результати, а й про позицію. Багато спортсменів допомагають, волонтерять, підтримують військових. Крім того, через міжнародні змагання і публічність вони можуть привертати увагу світу до війни в Україні, і це також велика відповідальність.
У роботі з молоддю для мене важливо передати прості, але ключові цінності: працювати, не здаватися, поважати інших і брати відповідальність за свої рішення. Важливо мати чітку мету і системно до неї рухатися — без цього неможливо досягти реальних змін.
БУТИ УКРАЇНЦЕМ СЬОГОДНІ — ОЗНАЧАЄ ТРИМАТИСЯ, ДОПОМАГАТИ ОДИН ОДНОМУ І НЕ ВТРАЧАТИ ВІРУ.
Після перемоги я бачу Україну сильною, відбудованою і впевненою. І переконаний, що велика роль у цьому буде за молоддю — тими, хто вже зараз бере відповідальність і не боїться діяти.
Україна для мене — це люди, які не здаються, підтримують одне одного і щодня наближають нашу перемогу.
Після перемоги я мрію про мир, розвиток країни і більше часу проводити з родиною.
