Коли я народилась, у мене вже було двоє братів і сестричка. Я зростала як звичайна дитина — хотіла пізнавати світ і життя. Водночас відчувала, що сприймаю все по-іншому: через дотик, звук, відчуття.
Пам’ятаю нашу пісочницю у дворі. До мене приходили сусідські дівчатка Оленка і Даринка, і ми гралися, пекли «тортики» з піску. Час тоді тягнувся довго і спокійно.
Мама просила не поливати пісок водою, щоб не робити болото, але я не могла втриматися. Мені було цікаво відчути, як пісок змінюється, стає мокрим і пластичним, і як із нього можна створювати щось нове. Тому я тихенько брала воду з мисочки нашого собачки Рекса і творила свої маленькі «чудеса».
Я дуже люблю наш дім і знаю в ньому кожну дрібницю. Якщо мене запитати про нього, я можу довго розповідати, ніби проводжу екскурсію.
Моє дитинство — це також дитячий садочок, де я вперше пізнала радість дружби. Я була собою: безпосередньою, живою, допитливою, мені хотілося все бачити, чути, пробувати й відчувати.
Я завжди буду вдячна моїй мамі Наталі. Вона не відмовилась від мене і не залишила мене, коли дізналася про мої особливості. Вона молилась за мене, піклувалась і завжди була поруч. Ми дуже близькі.
Я також вдячна своєму татові Тарасові — він наша опора і підтримка. Мої брати Богдан та Ілля і сестра Анастасія — мої найкращі друзі. Кожен із них мене виховує і навчає чомусь доброму та важливому, що знадобиться в дорослому житті.
Я добре пам’ятаю момент, коли почала відвідувати львівську школу «Левенятко». Учителька музики пані Людмила почула мій дзвінкий голос і сказала, що мені варто співати, бо в мене є талант.
Вона почала зі мною займатися, пояснювала нотну грамоту. Ми співали всім класом, а також я співала акапельно.
Музика стала для мене особливою частиною життя. Я люблю вчити нові пісні. Згодом я вступила до музичної школи на клас бандури і вже чотири роки граю на цьому інструменті, знаючи напам’ять звучання кожної струни.
Я вдячна своїй вчительці Ользі Вільгуцькій.
Моя улюблена пісня — «Ліхтарики». Її мені подарував Народний артист України Михайло Хома на моє 10-річчя.
Я часто виконую її разом із ним. У залах люди запалюють ліхтарики на телефонах, і створюється особлива атмосфера.
У цій пісні є слова: «Ліхтарики запалюють нам світло, щоб бачити людей серед людей».
24 лютого 2022 року я дуже злякалася, бо не розуміла, що відбувається. Мама сказала, що почалася війна, і я почала плакати.
Ми з мамою поїхали до містечка Щирець до пані Оксани Скородинської, відомої волонтерки організації «Майдан Щирець», щоб дізнатися, як можемо бути корисними.
Згодом я поїхала з мамою до міста Миколаїв Львівської області і почала співати на ринку. Перший виступ тривав п’ять годин. Люди активно підтримували і кидали кошти у скриньку.
Ми передали зібране пані Оксані, і тоді вдалося зібрати 17 тисяч гривень для армії.
Пізніше я співала у Львові та Самборі. Одного разу до мене підійшов священник і сказав, що краще співати в храмах, особливо восени, коли холодно.
Відтоді я почала виступати в церквах. Я маю дозвіл як волонтерка від адміністрації храму Святого Юра у Львові. За чотири роки я провела понад сто виступів.
Мені дуже приємно і я пишаюся тим, що можу допомагати воїнам. Я спілкуюся з ними телефоном, і вони дякують за подарунки — дрони, машини, рації, павербанки, зарядні станції, екофло, одяг, взуття, медикаменти та харчування.
За ці роки вдалося зібрати понад шість мільйонів гривень і передати їх на потреби армії.
Ми з хлопцями часто жартуємо і спілкуємося тепло: я розповідаю про навчання, вони — про своє життя.
Остання моя розмова була з Мар’яною Плеш, командиркою 128 бригади, та її чоловіком-військовим.
Силу, натхнення і віру мені дає Господь Бог. У храмах я часто закликаю людей молитися вервицю, бо сама молюся щодня.
На кожній Службі Божій я приймаю Святе Причастя, уважно слухаю Євангеліє і проповідь священників.
Незалежність для мене — це право мати власний голос, висловлювати свої думки, це свобода і відповідальність за власні вчинки.
Я бажаю нашим захисникам живими повернутися додому.
А всім українцям — бути єдиними, не ділитися, а навпаки творити міцний живий ланцюг через усю країну, як у День Соборності.
