Незалежність для мене – це синонім слова «незламність». Це коли ти маєш вибір і силу залишитися в Україні, не тікати з безпечного Львова. Незалежність – це не просто слово, це слово-дія. Давно настав час не кидатися цим словом, а показувати конкретну дію, щоб не втратити своюнезалежність. Отже, для мене незалежність – це конкретна дія кожного, хто живе в Україні. Якщо людина зробила вибір залишатися тут, вона не має права просто жити в незалежній країні. У цій країні вона має і зобов’язана діяти.
У моєму житті не було жодного моменту, коли я не відчувала себе частиною сили чи процесу. Якщо я живу в цій країні, то обов’язково є частиною процесу або навіть його керманичем— особливо, коли йдеться про культуру, мистецтво чи культурно-мистецький контекст.
Вважаю, що вибір університету для кожної молодої людини не має ґрунтуватися лише на тому, що зараз у тренді, перспективно чи актуально. Основною мотивацією вступу в університет і вибору професії має бути покликання. Якщо ти сприймаєш роботу просто як роботу чи посаду — це шлях до мотиваційної й особистісної деградації. Але якщо ти бачиш у своїй справі покликання, тоді справді можеш говорити про форму служіння країні. Головною мотивацією творити й відчувати сенс для мене є мої діти.
Найбільш правильний вибір, який я зробила у своєму житті, – це те, що я не була горобцем. Бо горобці літають табунами, а орли залишаються поодинці. Я не була частиною стада — я була однією з небагатьох білих ворон, які залишилися тут. Звідки я черпаю сили? Звісно, із середовища, у якому залишилася. Найбільшим джерелом інспірації є твій дім.
До повномасштабного вторгнення моїм обличчям незалежності був Сергій Нігоян — вірменин, який читав на Майдані вірші Шевченка. У мене вдома є його портрет — портрет молодого хлопця з Майдану. Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, героїв, які заслуговують бути обличчям незалежності, на жаль, уже сотні тисяч.
Що допомагає залишатися людиною у найскладніших ситуаціях? Антропоцентризм. Для мене в центрі всього завжди залишається людина. Не обставини, не професійність — а саме людина.
Я ніколи не забуду того листа. Це було у квітні 2022 року, коли прийшов лист від мами, яка втратила обидві кінцівки рук, а на руках тримала немовля. У листі був запит: «Будь ласка, мені потрібні руки, щоб колисати свою дитину». Для мене це назавжди стане символом незалежності.
