Я зрозумів, що хочу працювати в поліції ще після армії і жодного разу не пошкодував, що пов’язав своє життя з цією професією.
ДО ПОВНОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ Я МАВ ПЛАНИ НА МАЙБУТНЄ — ХОТІВ МАТИ ВЛАСНИЙ БУДИНОЧОК І РОЗВИВАТИ СВОЮ СПРАВУ.
Коли почалася повномасштабна війна, я вже працював у поліції в підрозділі розшуку. Я був упевнений, що перемога буде за нами, питання було лише в часі.
У стрілецький корпус і на фронт я вирішив приєднатися на початку літа 2024 року. Пів року я перебував на Донеччині, де служив кулеметником.
Мої рідні сприйняли це з хвилюванням. Мій брат також перебуває на війні. Вони не до кінця знали, що це моє добровільне рішення, але заперечень майже не було. Попри їхні переживання, жодні думки не могли вплинути на мій вибір — я не мав сумнівів, що йду туди, де маю бути.
Найбільше мені запам’яталося поранення — це той момент, який не забувається.
Після всього пережитого я не можу сказати, що мої відчуття кардинально змінилися. Можливо, у когось є завищені очікування, які не виправдовуються, але загалом усе залишилося таким, як є — просто реальність стала жорсткішою.
Сила воїна, на мою думку, полягає у силі духу, витривалості та усвідомленні відповідальності за країну. Я переконаний, що як би не змінювався час і соціум, країну потрібно захищати. Якщо не буде тих, хто це робить, ворог прийде в кожен куточок України. Це необхідність, яку не можна ігнорувати.
Найбільші труднощі після поранень і повернення з фронту — це адаптація до соціуму. У кожного це відбувається по-різному, залежно від внутрішньої стійкості. Коли людина змінюється через пережите, суспільство іноді теж реагує інакше. Це не завжди є проблемою, але до цього потрібно звикнути.
Водночас і суспільству потрібно змінювати своє ставлення до ветеранів — бути більш уважними, лояльними, не відвертатися і не «тиснути пальцем» на людей із протезами чи пораненнями. Часто це не зневага, а нерозуміння, як правильно поводитися. І для цього потрібен час та усвідомлення.
ВІЙНА ТРОХИ ЗМІНИЛА МІЙ ПОГЛЯД НА СВІТ — ВІН СТАВ ЖОРСТКІШИМ. АЛЕ ЗАГАЛОМ Я ЗАЛИШИВСЯ ТИМ САМИМ, КИМ І БУВ.
Побратимство відіграє дуже важливу роль у моєму житті. Це опора і водночас відповідальність. Коли поруч є надійні люди, ти почуваєшся зовсім інакше — розумієш, що ти не один, що є ті, хто прикриє тебе, і кого прикриєш ти. Це зв’язок на все життя.
ПРО ПЕРЕМОГУ СЬОГОДНІ ВАЖКО ГОВОРИТИ ОДНОЗНАЧНО. АЛЕ Я ХОЧУ БАЧИТИ ЇЇ І ХОЧУ, ЩОБ ВОНА БУЛА НА НАШУ КОРИСТЬ. ЩОБ ПРОЗВУЧАЛИ СЛОВА ПРО ТЕ, ЩО МИ ПЕРЕМОГЛИ, А ВОРОГ ВІДСТУПИВ. ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ ТАКОЖ ОЗНАЧАТИМЕ, ЩО ВСЕ БУЛО НЕДАРЕМНО — ЩО ТІ, ХТО ЗАГИНУВ, ВІДДАЛИ ЖИТТЯ НЕ МАРНО, І ЩО ПОРАНЕНІ ПРОЙШЛИ СВІЙ ШЛЯХ НЕ БЕЗ СЕНСУ.
УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ ВЕЛИКА РОДИНА.
Після перемоги я мрію станцювати на протезах.
