За освітою я юрист, маю адвокатське свідоцтво. До війни працював у банківських установах, відповідав за питання безпеки в усіх її напрямках — внутрішній, фізичній, економічній та кадровій.
Робота займала майже весь мій час. Я будував плани, мріяв про щасливе майбутнє для своїх дітей у заможній та перспективній Україні, про самореалізацію в професії, добробут і можливість подорожувати світом.
У війську я вже втретє: 2002–2003, 2015–2016 і з 2022 року — дотепер. Окрім цього, з 2004 по 2008 роки проходив службу на оперативних посадах у Службі безпеки України.
Тому я завжди був готовий захищати свою країну і завжди пишався своїм походженням. Я — українець.
Рідні дізналися про мою мобілізацію телефоном, і відтоді постійно підтримують мене, поважаючи мій вибір і розуміючи його.
На війні назавжди закарбовуються різні моменти. Пам’ятаю, як боєць 77-ї бригади, отримавши поранення в пах і стікаючи кров’ю, відмовився від накладання джгута й чотири кілометри допомагав евакуйовувати побратима: однією рукою тягнув його, іншою — затискав власну рану.
Ми тоді навіть жартували, і він теж сміявся. Лікарі його врятували.
Але якщо відкинути гумор — у пам’яті назавжди залишаються і втрати. Кожен побратим, кожна історія, яку довелося пережити разом.
Були моменти, коли було страшно. Але я намагався не зациклюватися на цьому — концентрувався на діях, на завданні, на конкретній меті.
Якщо чесно, я не дозволяв страху керувати собою — намагався правильно його спрямувати.
СИЛУ ДАЄ УСВІДОМЛЕННЯ ВЛАСНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ, ВІРА В СЕБЕ І ВІРА В НАС
У хвилини відпочинку думаю про близьких. Я досі мрію про сильну, вільну, мирну Україну. Про щасливе життя на своїй землі, про самореалізацію, про родину, яка буде поруч.
Силу дає усвідомлення власної ідентичності, віра в себе і віра в нас.
Я добре розумію, що після повернення до мирного життя у військових виникає багато труднощів. Від завищених очікувань до необхідності приборкати бойові рефлекси.
Але підтримка близьких, розуміння суспільства і повага до воїнів здатні значно полегшити цей шлях.
Я ще не можу точно сказати, як саме мене змінила війна. Це покаже тільки час.
Але дуже сподіваюся, що всі ці зміни стануть досвідом, який переросте в мудрість, а не в щось руйнівне.
У війську, особливо під час війни, братерство і сестринство відіграють вирішальну роль. Це те, що рятує життя, мотивує ставати кращим, не дає здатися.
Це про честь, відвагу, спільну пам’ять. Це про тих, хто поруч.
Для мене перемога — це момент, коли весь цивілізований світ перестане боятися агресора і, об’єднавшись, змусить його повернутися до меж міжнародного права.
Я вірю, що саме єдність і усвідомлення своєї ідентичності здатні принести мир у Європу.
Бо справа не в силі чи розмірі — справа в згуртованості.
