До початку повномасштабної війни я жив звичайним життям, як і більшість українців. У мене була сім’я, робота, плани і мрії. Я проживав у місті Шептицький, працював на заводі металоконструкцій на монтажній дільниці. Робота була цікавою: я їздив у відрядження по Україні, брав участь у монтажі різних об’єктів.
Разом із дружиною ми виховували трьох дітей і, як кожна родина, мріяли про прості речі — щоб діти росли у вільній, спокійній країні, щоб була впевненість у завтрашньому дні. Планували подорожі, відпочинок, думали про власне житло.
Якщо чесно, я, як і багато хто, до кінця не вірив, що війна може прийти в такому масштабі.
Водночас десь глибоко всередині я розумів, що вибір стати на захист країни колись доведеться зробити. Адже війна для України почалася ще у 2014 році. Я не раз говорив дружині, що хочу долучитися до лав Збройних сил, але тоді обставини складалися інакше: народжувалися діти, а також я не проходив строкової служби, і таких, як я, брали в останню чергу.
У лютому 2022 року питання вже не стояло — йти чи не йти. Було лише питання: куди саме. Тоді військкомати були переповнені, але в нашій громаді формувався батальйон у складі 103-ї окремої бригади територіальної оборони.
Ми зібрали сімейну раду. Мій старший син, якому на той момент було 26 років, також вирішив стати на захист України. Ми навіть сперечалися, хто має йти, а хто залишитися вдома. Думали, що робити з родинами — чи вивозити їх за кордон, чи залишати. Але зрештою кожен зробив свій вибір: ми пішли захищати країну, а наші рідні вирішили залишитися в Україні.
25 лютого 2022 року я разом із сином, братом дружини та друзями пішов записуватися до лав територіальної оборони. Так почалася моя військова служба.
Серед усіх подій війни особливо закарбувалися останні бої на Сумщині, за які мені було присвоєно звання Героя України. Ми з побратимами опинилися в оточенні і тримали позиції 41 добу. Це були надзвичайно важкі умови: нестача їжі, води, відсутність нормального сну і відпочинку. Ми втратили двох побратимів. Але ми вистояли. Ми не дали ворогу просунутися далі. І на 42-гу добу змогли вийти з оточення.
За час війни було багато моментів, коли життя могло обірватися. У такі миті ти думаєш насамперед про те, як врятувати себе і тих, хто поруч. Рішення приймаються за секунди. І водночас у голові — думки про родину: як вони це переживуть, якщо щось станеться. Саме це дає силу боротися до кінця.
«Найбільша сила українського воїна — у тому, що він захищає свою землю»
Він не прийшов як загарбник. Він бореться за свою родину, за свою державу, за майбутнє своїх дітей. І навіть із останніх сил він буде стояти до кінця.
Повернення з фронту — це окреме випробування. Ти ніби повертаєшся у мирне життя, але сам уже інший. Найважче — це адаптація. Люди навколо живуть звичайним життям, і це правильно, але ти ще довго залишаєшся у стані війни, де кожен звук може означати небезпеку. Тут дуже важлива підтримка — без жалю, але з розумінням і повагою.
Війна змінює людину назавжди. Вона вчить швидко приймати рішення, бути максимально зосередженим, не втрачати ні секунди. Змінюються цінності, змінюється світогляд. Ти починаєш інакше дивитися на прості речі. З’являються нові навички — ти вже розрізняєш звуки зброї, знаєш, як діяти в небезпеці, як реагувати на загрози.
«Але найважчим залишається втрата побратимів»
Це люди, з якими ти ділиш усе — побут, небезпеку, життя. Вони стають рідними. І коли їх не стає — це біль, який важко передати словами.
Побратимство на війні — це окрема сила. Це і опора, і відповідальність. Ти знаєш, що тебе прикриють, і сам готовий зробити те саме. Це зв’язок, який залишається на все життя.
Для мене перемога — це, передусім, справедливе завершення війни і покарання агресора. Це та мить, коли можна буде сказати, що всі жертви були недаремними.
«Україна для мене — це мій дім, моя земля, моя Батьківщина»
Це місце, де я народився, де живу і де хочу, щоб жили мої діти.
Після перемоги я мрію повернутися до цивільного життя, до своєї роботи і долучитися до відбудови країни.
А якщо описати українців сьогодні — то це народ, який не зламати. Ми як мурашник: кожен виконує свою роль, і навіть якщо нас намагаються зруйнувати — ми знову збираємося разом і відбудовуємо своє. Бо ми єдині. І за свою країну готові зробити все.
