До повномасштабної війни я вже служив у Збройних силах України. Ще зі школи мріяв пов’язати своє життя з військом і цілеспрямовано будував цю дорогу. У 2015 році вступив до Військової академії в Одесі на факультет десантно-штурмових військ і морської піхоти. Після завершення навчання продовжив службу у складі 81-ї аеромобільної бригади, де обіймав посаду командира взводу та брав участь в ООС.
Бажання захищати Україну та відстоювати її незалежність з’явилося ще у 2014 році — під час Революції Гідності та з початком окупації Донецької і Луганської областей. Тоді я був ще неповнолітнім і не міг долучитися до війська, але вже чітко розумів свій шлях. Саме тому вирішив вступати до військової академії, щоб отримати необхідні знання та підготовку і бути максимально ефективним у бойових умовах. Мої рідні завжди переживали за мене, але водночас підтримували і допомагали проходити всі етапи цього шляху.
Події війни назавжди закарбовуються в пам’яті. Багато з них залишають важкий слід. Добре пам’ятаю один день, коли ми з побратимом випадково зайшли у двір, де перебувало багато російських військових. У той момент, коли ми усвідомили, що опинилися серед ворогів, першою думкою було — живими звідти не вийдемо. Коли почали відходити, мій побратим отримав важке кульове поранення в голову. Це був надзвичайно тяжкий момент — і саме поранення, і складна евакуація.
ВІЙНА — ЦЕ РЕАЛЬНІСТЬ, У ЯКІЙ КОЖЕН ДЕНЬ МОЖЕ СТАТИ ОСТАННІМ. І В ТАКІ МОМЕНТИ ТИ ПОСТІЙНО ДУМАЄШ ПРО СВОЮ СІМ’Ю.
Як командир, я розумів, що війна — це не лише бої. Це цілий комплекс рішень і дій: управління, логістика, забезпечення, евакуація. Навіть у перервах між боями я думав про свій особовий склад, про безпеку людей, про те, як виконати завдання максимально ефективно. У цій ролі немає часу на відпочинок — є постійна відповідальність.
Найбільша сила українського воїна — у розумінні, що він стоїть за свою землю, за дім, за сім’ю, за майбутнє своїх дітей. За його спиною — мирні міста, які живуть завдяки його стійкості. Усвідомлення того, що ти борешся за майбутнє України, дає сили вистояти.
Після повернення з фронту перед ветераном постає багато викликів. У кожного своя історія — хтось має поранення, хтось проходить складну психологічну адаптацію. Часто потрібна допомога спеціалістів, реабілітація, підтримка. Не менш складним є повернення до цивільного життя: пошук себе, роботи, стабільності. Сьогодні, очолюючи Український ветеранський фонд разом із командою, я працюю над тим, щоб ветерани отримували необхідну підтримку і могли впевнено повернутися до мирного життя.
Війна багато чому вчить. Вона загострює відчуття відповідальності, показує, що кожне рішення має наслідки, і що життя може змінитися в будь-який момент. Після фронту змінюється сприйняття буденних речей: проблеми цивільного життя вже не здаються такими масштабними. Але водночас з’являється інше відчуття — ніби ти залишаєшся сам на сам зі своїми переживаннями, тоді як на війні всі були об’єднані однією спільною метою.
У ВІЙСЬКУ ЦЯ ЄДНІСТЬ ВІДЧУВАЄТЬСЯ ОСОБЛИВО СИЛЬНО. ЦЕ СПІЛЬНОТА ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЖИВУТЬ ОДНІЄЮ ІДЕЄЮ, ПІДТРИМУЮТЬ ОДНЕ ОДНОГО, РИЗИКУЮТЬ РАЗОМ.
Побратими стають опорою. І водночас це велика відповідальність — особливо для командира, адже кожне твоє рішення впливає на життя інших.
Для мене перемога — це повне визволення українських територій, справедливий мир і гарантії безпеки на майбутнє. Це можливість для людей жити у своїй країні з впевненістю в завтрашньому дні.
УКРАЇНА ДЛЯ МЕНЕ — ЦЕ МОЯ БАТЬКІВЩИНА, ЗЕМЛЯ МОЇХ ПРЕДКІВ І МАЙБУТНІХ ПОКОЛІНЬ, ЇЇ КУЛЬТУРА, МОВА І НАРОД.
Після перемоги я мрію про те, щоб усі українці повернулися до своїх домівок під українським прапором і жили в мирі та безпеці.
І якщо одним словом описати українців сьогодні — це незламність. Ми боремося за своє, витримуємо всі випробування і продовжуємо жити, попри біль, втрати і війну.
