ПОБЕРЕЖНИЙ МИКОЛА | заступник начальника Національної академії Національної гвардії України (з персоналу), полковник

Я народився і виріс у простій сільській сім’ї. Закінчив школу з відзнакою і ще до початку АТО свідомо обрав шлях військового — шлях офіцера. У 2016 році закінчив військову академію і відразу розпочав службу в бойових частинах, де й почалося моє професійне становлення.

Моє рішення стати на захист України не було спонтанним — воно формувалося в мені давно. Я і моя родина завжди були свідомими патріотами України. Вони підтримували мій вибір від самого початку. На жаль, сьогодні не всі з них поруч, але їхня віра і підтримка залишаються зі мною.

Військова служба для мене — це не просто професія, а спосіб життя. У ньому щоденні виклики переплітаються з відповідальністю, а особисті випробування стають частиною великої історії країни. Але найважчим у цьому шляху залишаються втрати. Втрата побратимів і рідних — це біль, який неможливо стерти з пам’яті. Їхня відданість Україні назавжди залишається для мене прикладом сили, честі та самопожертви.

24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, я особисто керував зведеною групою, сформованою з особового складу 16 окремого батальйону охорони громадського порядку та підрозділів територіальної оборони Херсонщини. Ми виконували завдання з прикриття відходу підрозділів Збройних Сил України в районі Антонівського мосту в місті Херсон.

РИЗИКУЮЧИ ВЛАСНИМ ЖИТТЯМ, Я ВПЕВНЕНО КЕРУВАВ ПІДЛЕГЛИМИ, БЕЗПЕРЕРВНО ВІВ ВОГОНЬ ПО ПРОТИВНИКУ ТА ЗАВДАВАВ ЙОМУ СУТТЄВИХ ВТРАТ.

Близько 20:30 під час виконання бойового завдання, внаслідок авіаційного удару противника, я отримав поранення. Попри це, не залишив позиції й продовжив керувати підрозділом до повного виконання поставленого завдання.

СЬОГОДНІ НАЙБІЛЬШОЮ ЦІННІСТЮ ДЛЯ МЕНЕ Є ЖИТТЯ, НАПОВНЕНЕ СЕНСОМ. ЦЕ КОЛИ ВДОМА ЧЕКАЄ ЛЮБОВ, А В КРАЇНІ Є СВОБОДА. ЦЕ УСВІДОМЛЕННЯ ТОГО, ЩО НАШІ ДІТИ ЗРОСТАТИМУТЬ У ВІЛЬНІЙ ДЕРЖАВІ, А НЕ ПІД ОКУПАЦІЄЮ.

Перемога для мене — це повне відновлення територіальної цілісності України, повернення до кордонів 1991 року. Це стан, у якому діти більше не прокидаються від сирен, а рідні не змушені ховатися в укриттях. Це не тимчасове перемир’я, а справжній і тривалий мир.

Це також справедливість — коли кожен злочин має свою відповідальність, і коли самопожертва українців отримує належне визнання в історії.

ДЛЯ МЕНЕ ПЕРЕМОГА — ЦЕ МОЖЛИВІСТЬ ЖИТИ У ВЛАСНІЙ КРАЇНІ ЗА ВЛАСНИМИ ПРАВИЛАМИ: ГОВОРИТИ СВОЄЮ МОВОЮ, ШАНУВАТИ СВОЇХ ГЕРОЇВ І БУДУВАТИ МАЙБУТНЄ БЕЗ НАВ’ЯЗАНИХ УМОВ.

І водночас це пам’ять. Перемога не може бути повною без гідного вшанування тих, хто не дожив до цього дня. Це країна, яка пам’ятає і шанує своїх героїв.

МИ — НЕЗЛАМНІ, ВОЛЕЛЮБНІ ТА СПАДКОЄМНІ.