«Моя головна цінність — збереження нації, нашої України й свободи українців»
В Україні з давніх-давен є прислів’я: «Козак — не кріпак, козак — вільна людина».
Ми самі відповідаємо за свій вибір, навіть якщо він виявиться помилковим. Незалежність саме про це: ми самі обираємо і самі відповідаємо.
Я чітко відчув, що є частиною сили, яка тримає країну, 25 лютого 2022 року. Тоді я приїхав до Львова й запитав своїх колег: хто готовий захищати місто й воювати з русаками? Відгукнулися майже всі. Навіть жінки, які взяли на себе тилові завдання.
З того дня було сотні моментів, коли я відчував: мій внесок у цю боротьбу справді суттєвий.
Мені здається, що у волонтерів є якийсь окремий ген. Часто чув на свою адресу фрази: «У житті кожен сам за себе» або «Це обов’язок держави». Але ще до повномасштабного вторгнення я волонтерив: ми відновлювали операційні в дитячих клініках у Львові, за 15 днів збудували ковідне відділення на 130 людей, ще у 2014-му підтримували батальйон «Львів». У ті моменти я завжди відчував, що просто зобов’язаний це робити.
Я волонтерю вже близько 20 років. Перший досвід уже важко згадати, але з самого початку було відчуття: не потрібно про це розповідати. Лише близько десяти років тому мене переконали, що варто хоча б частково ділитися інформацією, щоб показувати приклад іншим. Не знаю, чи мій приклад когось справді надихнув, але сподіваюся, що так.
Коли думаю про волонтерство у протистоянні цій «псячій навалі», то моя головна цінність — збереження нації, нашої України й свободи українців. Хочу, щоб наші внуки навіть і не знали, що колись була така країна, як росія.
Від початку війни наша компанія і я особисто зосереджені на підтримці батальйону «Свобода». 85% усіх наших ресурсів спрямовуємо саме туди. Я безмежно вдячний кожному бійцю й командирам за їхню відданість Україні.
Паралельно ми працюємо й з іншими волонтерськими організаціями: найбільше — з Сергієм Стерненком і його фондом, компанією LUN.ua, фондом «Повернись живим». Системно допомагаємо й ГУР.
Для мене важливий кожен проєкт, завдяки якому вдається зберегти життя наших захисників. У нашій команді — Сергій і Ліана Лагур, уся команда РІЕЛ, уся команда реабілітаційного центру «Модричі».
У найважчі моменти мене рятував батальйон «Свобода». Вони навіть не знають, наскільки допомагали мені. Щоразу, коли я був у глухому куті, я приїжджав до них. Проводив час поруч — і з’являлася неймовірна сила й мотивація.
Моїм моральним орієнтиром стали командир Кузик Петро, його права рука Марго — дівчина, яка воює ще з 2014 року. Усі підрозділи батальйону, з якими я знайомий, стали для мене близькими друзями. Символом боротьби вважаю Сергія Стерненка. І, звичайно, це всі волонтери, які щодня віддано працюють для перемоги. Я вдячний кожному з них.
Якою я бачу Україну, заради якої працюю, ризикувати й не зупиняюсь? Це — наш дім. Батьківщину й маму не вибирають і не шукають причини їх любити.
А я мрію, щоб у майбутньому найкращі розуми світу прагнули отримати українське громадянство.
Якби я міг залишити одне речення для майбутніх поколінь українців, воно звучало б так: «Я пишаюся тим, що максимально доклався до того, аби ви могли сказати: «Я гордий, що я українець. Слава Україні!».
