«Моя Незалежність має тисячі облич. Це кожен, хто загинув за неї. Кожен, хто воює. Кожен, хто служить і допомагає ЗСУ»
Для мене Незалежність — це моя громадянська позиція. Це вибір бути тут і зараз, брати на себе повну відповідальність за власні рішення, говорити чесно і діяти згідно зі своїми цінностями — навіть тоді, коли це складно чи боляче. Це усвідомлення, що свобода не є подарунком, а ціною чиїхось забраних життів. Це небайдужість до мови, до правди, до країни та до людей поруч. У щоденному житті Незалежність для мене означає робити все можливе для тих, хто виборює її на фронті.
Це щоденний вибір бути українцем: у мові, у культурі, у кожному вчинку.
Був момент, коли я особливо гостро відчула гордість жити в Україні — гордість знати таку неймовірну кількість людей, які тримають нашу країну, і жити з ними в одну епоху.
Мій шлях у служінні країні почався у 2014 році, коли я вперше прийшла у військовий госпіталь. Я не знала, чим можу бути корисною, тому почала з простого — мила посуд у палаті травматології.
Згодом із командою дівчат ми навчилися робити все: перевдягати, складати списки потреб, зустрічати борти з пораненими, годувати, вивозити на прогулянки, шукати ліки й необхідні медичні засоби. Це стало фундаментом довгого шляху допомоги військовим, який триває й сьогодні.
Сенс у найважчі моменти мені допомагає зберігати родина, близькі, собака і мотоцикл. Коли стає важко, я нагадую собі: «Комусь зараз ще важче». Та найбільше сил дають ті, заради кого я працюю.
Коли бачиш, як вони встають з крісел колісних, коли приїздиш повболівати на змагання з ампфутболу, коли готуєш подарунки до народження немовлят в родинах наших Героїв, коли вони йдуть по подіуму, такі шалено красиві, коли приходиш на їх виставу у театр, коли на марафоні вони долають 42 км у кріслі колісному чи на протезі, коли отримуєш очікуванний «+» від бійця, який воює на двох протезах, коли вони привозять свої медалі з міжнародних змагань, коли показують підготовку до параолімпійських ігор, коли після вручення Президентом звання Героя України вони приїздять до нас з Золотою Зіркою…. Кожен з них мотивує. Кожен з них тримає мене.
У моєму житті були моменти відчаю, злості, виснаження. Єдиний час, коли здавалося, що сил не вистачить, був тоді, коли доводилося брехати братові, який тримав оборону в Маріуполі. У коротких розмовах він питав, чи буде підмога, і я відповідала, що буде — хоча знала, що дива не станеться.
12 квітня 2022 року близько сьомої ранку, мене набрав старшина брата, сказав, що він поранений, що їх розбили.
Я пам’ятаю слова: «Таню, я надішлю тобі список, хто зараз перед моїми очима, хто живий. Якщо знайдеш фото де ми вбиті, значить нас розстріляли»
Брату піднесли слухавку на пару секунд, де я почула: «Пам’ятайте завжди, що я вас дуже люблю!»
Неможливо описати словами цей дикий біль!Мені здавалося, що з грудей викачали повітря, зробили повний вакуум, який чавить серце! Та це додало ще більше сил в той момент. Все, що крутилося в голові – шукати брата, його побратимів і допомагати на фронт.
Моя Незалежність має тисячі облич. Це кожен, хто загинув за неї. Кожен, хто воює. Кожен, хто служить і допомагає ЗСУ.
Україна, заради якої я працюю, — це країна поваги. Нам украй необхідно виховати повагу до військових і ветеранів, до загиблих і їхніх родин. Я бачу, що суспільство поки не готове до реінтеграції ветеранів, бо воно саме не реінтегроване і не розуміє, як співіснувати з тими, хто пройшов війну. Але ми повинні навчитися цьому.
Я вірю, що основою сильної держави є чесність. А залишатися людиною мені допомагає пам’ять — про біль інших, про власний шлях, про тих, хто більше не поруч. Пам’ять не дозволяє стати байдужою.
Щодня я бачу символи Незалежності у людях і їхніх історіях. Це долі воїнів і цивільних, які пройшли через полон, втрати, протезування, але зберегли жагу до життя. Це хлопець, обміняний після восьми років ув’язнення в ДНР, морпіх, який вижив під виглядом цивільного, чи Максим, що, попри втрату руки і ноги, мріє повернутися на службу.
Такі історії трапляються постійно, і кожна з них надихає мене.
Моє кредо — у словах Ірини Цибух: «Будьте гідними подвигів наших Героїв».
