«Війну потрібно не допустити, але до неї завжди треба бути готовим»
Для мене бути військовим — це не просто професія, це спосіб життя, відповідальність і приклад для інших.
Я почав службу ще у 2019 році, і весь цей час намагаюся робити так, щоб мої дії були прикладом для людей і побратимів: якщо вони не знають, як щось зробити або як діяти у бою, хай роблять так, як роблю я… або навіть краще.
Для мене важливо говорити нашою мовою, мати можливість повернутися на малу батьківщину.
Переломний момент був після одного з моїх інтервʼю: підтримка людей допомогла мені пройти один із найважчих періодів у житті — тоді я зрозумів, що людям небайдуже до війни і до військових. У моєму житті завжди підтримка родини, віра і внутрішній вогонь були опорою.
Були моменти, коли я просто брав себе в руки і терпів. На жаль, серед людей іноді бракує орієнтирів та прикладів, і я став тим, на кого хотів би рівнятись сам.
Я бачу Україну сильною та стійкою економічно й політично, з розвиненою медициною, армією, наукою та інженерією.
Країна, яка взяла найкраще з кожної іншої, але залишила власну українську ідентичність. Мене надихає справедливість, мудрість, богобоязність і любов.
Я така сама людина, як і всі навколо: у нас однакові потреби та бажання, і життя інших людей у моїх руках так само, як моє життя — у їхніх.
15 вересня 2024 року став днем тяжкого штурму наших позицій. Загинув мій побратим Олександр Хом’як, який своїм тілом прикрив нас від російських гранат. Цей день назавжди залишиться в моїй пам’яті.
Війну потрібно не допустити, але до неї завжди треба бути готовим. Це урок, який я ношу з собою щодня.
