«У найважчі миті допомагає впертість — йти до мети, не миритися з несправедливістю»
Незалежність — це субстанція, яка щодня огортає тебе. З першого погляду вона непомітна, йде пліч-о-пліч із тобою. Проте насправді це не так: незалежність — це постійна праця. Щодня своїм вибором, своїми вчинками ти підкреслюєш свою волю.
У кожного свідомого громадянина настає момент, коли він намагається ідентифікувати себе у суспільстві. Вирішити — бути чи не бути його частиною, миритися чи ні із загальноприйнятими правилами.
Моя трансформація у свідомого громадянина незалежної держави почалася в часи Євромайдану. Тоді мені було 17 років. А остаточно вона завершилася за рік до повномасштабного вторгнення.
Усвідомлення, що навіть найменший мій вибір може вплинути на моє благополуччя, на те, чи зможе моя країна втримати Незалежність, а отже і я збережу свою Волю, стало для мене поштовхом. Я зрозумів: без особистих змін на краще не буде й змін довкола. І коли під загрозою зникнення стоїть твоя Держава, твоя Незалежність — немає місця для компромісів.
Я — дизайнер. Я створював інтер’єри, займався розробкою гаджетів, упаковок, декорацій. Поєднував творчість із практичністю й функціоналом. Можливо, моя праця не мала великого впливу на суспільство, але я робив її сумлінно. Довкола збиралися люди зі спільними інтересами, творчість яких доводила: ми живемо в Незалежній державі, де ніхто не диктує, як творити. Тут керують лише власні смаки, відчуття прекрасного, оточення й потреби людей. Ми розвивали український продукт, доводили, що український дизайн нічим не поступається світовому.
Та з початком повномасштабного вторгнення я змінив професію — взяв у руки зброю і став на захист Незалежності своєї держави, став на захист власної свободи. У мене немає героїчних вчинків — лише проста праця військового, яка допомогла звільнити Україну від кількох загарбників. Це небагато, але це чесна праця.
У моменти, коли здається, що сил немає, що нема до кого звернутися, коли хвиля втоми накриває так сильно, що здається — вона переламає тебе і затягне вглиб, я знаходжу відраду у людях, у дрібницях, у митях. Я програмую себе на думку, що це ще не кінець шляху, що попереду стільки всього, і я не маю права дозволити обставинам зламати його.
Здатись — надто легко й спокусливо. Але в довгостроковій перспективі це не принесе полегшення, а лише нові кайдани.
Мене рятує внутрішня стійкість, яка складається з багатьох елементів: кохана людина, сім’я, домашні улюбленці, музика, друзі, небесна блакить, мрії та цілі у майбутньому. Кожен із цих елементів самобутній, і навіть один із них здатен дати сили йти далі, не опускати рук у боротьбі за свою волю та Незалежність.
У найважчі миті допомагає впертість — йти до мети, не миритися з несправедливістю. Об’єднуватися, не соромитися попросити допомоги, дати собі час перепочити, зробити крок назад, щоб потім рвонути вперед. А іноді й змінити стратегію, якщо цього вимагає шлях.
Мій моральний орієнтир — це свідоме українське суспільство. Люди та організації, які своїми вчинками надихають і дають відчуття, що ти не сам. Бабуся, яка жертвує частину пенсії на донат. Діти, що продають власноруч зроблені речі, аби купити дрон. Волонтери, які віддають кожну вільну хвилину спільній справі. Військові, які, попри втому й біль, роблять свою роботу. Сотні облич із фотографій на площах і вулицях міст — вони дивляться на нас усмішкою, яка назавжди залишилася у серцях.
Україна — країна вільних людей! Країна, яка потом і кров’ю виборола свою волю. Країна, що знає ціну Свободи й ніколи цього не забуде.
Я бачу майбутнє України яскравим: там, де дитячі майданчики наповнені дзвінким сміхом, де ніхто не боїться звуків сирен, де в Ялті та Маріуполі знову відчувається бриз моря, а терикони Донеччини живуть не лише на фото. Це країна без страху, країна надії на щасливе завтра.
Для мене основою нашої Держави є люди. Ті, хто безпосередньо на полі бою нищить ворога, і ті, хто допомагає їм у цій справі.
Все дуже просто: ти або живеш і працюєш задля перемоги й майбутнього, або ні. Лише жага до боротьби, жага до Волі та Незалежності, турбота про своє й майбутнє нащадків тримають нас у строю.
У найскладніші миті я завжди спирався на свою впертість і жагу до життя. Але поряд зі мною завжди були люди: кохана, родина, друзі, навіть випадкові знайомі, чиї дії або проста присутність рятували мене від прірви. І це взаємно — інколи достатньо просто бути поряд, щоб інший не втратив надію.
Навіть у хвилини люті я ловлю себе на думці: не хочу скривдити нікого. Хочу ділити останні ковтки води та крихти хліба з побратимом. Дати йому поспати на пів години більше, бо він стомлений чи хворий. Пояснити, підказати, показати стільки разів, скільки треба, бо йдеться про людське життя — найцінніше, що ми маємо. І ми всі робимо одну справу.
Чи є для мене конкретний символ Незалежності? Можливо, кожен раз, коли я сідав у транспорт, що віз мене на завдання. Попри страх і ризик я вдягав спорядження, брав зброю і йшов уперед. Йшов виборювати Незалежність. Кожен мій крок надавав цьому слову більшої ваги.
Свобода — найсолодша річ у житті.
