«Коли я беру відповідальність за чуже життя, я знаю: це мій внесок у те, щоб країна залишалася сильною»
Насправді я сприймаю незалежність крізь призму своєї роботи. Для мене це право кожної дитини отримати якісну медичну допомогу тут, в Україні. Це можливість приймати професійні рішення, керуючись інтересами маленьких пацієнтів та їхніх батьків, а не з чиїхось примусів чи обмежень.
Незалежність для мене — це прокидатися з відчуттям, що я сам обираю: йти на роботу, служити своїй справі, жити у своїй країні та вільно розмовляти рідною мовою.
Особливе відчуття «я — частина сили, яка тримає країну» прийшло після чергового успішного випадку з вкрай важким пацієнтом. Це було на початку повномасштабного вторгнення, коли здавалося, що все, що б ти не робив, — недостатньо. Але коли бачиш, що дитина отримує шанс жити і рости на нашій вільній землі, приходить усвідомлення: тримати й допомагати країні — означає тримати її життя тут і зараз.
Моя професія — дитяча анестезіологія — завжди про життя. Коли я беру відповідальність за чуже життя, я знаю: це мій внесок у те, щоб країна залишалася сильною. Адже її діти отримують шанс жити та рости вільними. Для мене це теж форма служіння своїй країні.
Зберігати відчуття сенсу допомагають колеги, які поруч у найважчі робочі дні та під час чергувань. Мені пощастило мати таких професійних і свідомих людей поряд. Допомагають і пацієнти — коли дитина йде з відділення після успішного лікування, з’являється впевненість, що живеш і працюєш недаремно. І, звичайно, близькі — вони розуміють, що після важких днів мені буває потрібно просто помовчати й побути наодинці.
У критичні моменти мене тримала відповідальність. Особливо як керівника: коли ти відповідаєш за команду, не маєш права зламатися, бо разом із тобою зламаються й інші. Силу я шукав у професійному обов’язку, у відчутті, що мушу бути для людей тим, хто дає впевненість і спокій. Хоча, звісно, це було нелегко.
Так, були моменти, коли здавалося, що я не витримаю. Але у хвилини виснаження я згадував: хтось боронить країну на передовій, а ми боронимо їхніх дітей тут.
Україну, заради якої я працюю, бачу такою: це країна, де діти ростуть у безпеці, батьки не бояться за їхнє завтра, а лікарі спокійно роблять свою справу, знаючи, що їх підтримують. Це країна, де кожен може бути собою — вільно любити, працювати, творити. Саме заради такої України я живу і працюю.
Основою сильної держави я вважаю відповідальність, солідарність та гідність. Відповідальність — за свої вчинки й дії.
Людиною мене тримає усвідомлення: переді мною не просто пацієнт, а життя, яке потребує надії та поваги, особливо у найважчі моменти.
Є чимало історій, які я ніколи не забуду. Наприклад, нещодавно до нас у відділення прийшла дівчинка разом із мамою — після двох тижнів на ЕКМО. Вона вижила й повернулася до життя. У такі миті розумієш, що боротьба за життя — це й є боротьба за Незалежність. Бо ти тримаєш не тільки дитину, а цілу історію.
Якби я міг звернутися до майбутніх поколінь одним реченням, я б сказав: любіть життя, бо це найбільша цінність, і живіть гідно, аби нашим дітям не довелося знову боротися за свободу.
