«Кожна зустріч родини зі своїм рідним залишає в душі слід назавжди»
Для мене Незалежність — це можливість жити у вільній країні й бачити, за що ми боремось. Це право виховувати дітей у безпеці й навчати їх любити Україну не лише словами, а власним прикладом.
Я чітко відчула, що є частиною сили, яка тримає країну, коли бачила, як родини після довгих місяців чи навіть років очікування знову обіймають своїх рідних. Бачити їхні сльози радості — це момент, коли розумієш: твоя робота не просто про формальності, вона про життя, про любов і про надію, яка стає реальністю.
Понад десять років я працювала у правоохоронних органах, допомагаючи людям і відстоюючи їхні права. У 2022 році я долучилася до роботи з військовополоненими як адвокат і волонтер, а згодом очолила Центральний регіональний центр Координаційного штабу з питань військовополонених. Крім того, я є депутаткою місцевої ради, і це також дає мені змогу підтримувати людей, чути їхні потреби й працювати на благо країни.
Сенс завжди поруч — у дітях і в тих родинах, які чекають. У мене троє дітей, і навіть коли я їздила на обміни на дев’ятому місяці вагітності, знала: я роблю це не лише заради своїх дітей, а й заради дітей тих родин, які так само чекають своїх батьків удома.
Сили мені дають люди. Родини полонених, жінки й чоловіки, які роками борються за своїх рідних: чоловіків, братів, синів, дружин, доньок. Вони вчать не здаватися. І коли бачиш їхню витримку, просто не маєш права впасти сама.
Бували важкі дні, були сльози. Але ніколи не було відчуття, що треба зупинитися. Я завжди знала: є діти, є родини, є ті, хто чекає. І це давало сили йти далі.
Обличчям Незалежності для мене є люди, які щодня роблять свій вибір — боротися, допомагати, чекати. Це мами й дружини полонених, це військові, які повертаються й знову стають у стрій. Вони — справжнє обличчя нашої свободи.
Я бачу Україну, заради якої працюю, як країну, де люди живуть у гідності та безпеці, де кожна сім’я може бути разом у любові й радості, а діти ростуть у мирі.
Основою сильної держави є відвага, чесність, відповідальність і взаємна підтримка. Це те, що робить нас незламними навіть у найтяжчі часи.
Людяність — це те, що я найбільше намагаюся зберегти. Я думаю про своїх дітей і про родини, які щодня чекають, і тоді розумію: залишатися людиною — не слабкість, а наша найбільша сила.
Я ніколи не забуду жодного повернення з полону. Усі ці історії — унікальні й безцінні. Кожна зустріч родини зі своїм рідним залишає в душі слід назавжди.
Я вірю: якщо ми збережемо людяність, ми обов’язково збережемо й силу України.
